Зорій Н.І.

Буковинський державний медичний університет

Проблема цілісності та принцип системності в методології соціальної психології

Специфіка наукового дослідження в соціальній психології передбачає визначення методологічних проблем соціально-психологічного дослідження, що в свою чергу обумовлює визначення сукупності методологічних принципів, які застосовуються в даній галузі знань, зокрема в соціальній психології, як специфічний спосіб пізнання. В соціальній психології спеціальна методологія формується при умові адаптації методологічних принципів як психології так і соціології. Методико-технологічний рівень методології відповідає специфіці дослідження предмету соціальної психології, який пов'язаний з конкретними завданнями, методами, прийомами, процедурами, умовами наукової діяльності. Таму актуальним є, особливо сьогодні, коли в психології визначилася тенденція до завуальованого або навіть неприхованого ігнорування методології як такої та методологічних принципів, зокрема, консолідація та інтеграція соціально-психологічної теорії навколо домінуючих методологічних принципів і світоглядних установок, категорій і понять, що виявляється у формуванні певних методологічних підходів і орієнтацій.

У дослідженнях вітчизняних психологів С.Л.Рубінштейна, Л.С.Виготського, Б.Г.Ананьєва, О.М.Леонтьєва, Г.С.Костюка, К.К.Платонова, Б.Ф.Ломова, М.Г.Ярошевського були сформульовані методологічні принципи наукової психології. Психологи-методологи виділяють такі форми існування методологічних принципів теоретичної психології:

а) первісний набір, неупорядкований перелік принципів, що представлені у дослідженнях Л.С.Виготського, С.Л.Рубінштейна, О.М.Леонтьєва, Б.Г.Ананьєва, Г.С.Костюка;

б) "ланцюг", "ієрархія" принципів, один з найбільш вичерпних, але недостатньо упорядкованих зразків яких був запропонований ще у 1971 році О.В.Шороховою: принцип діалектико-матеріалістичного монізму; рефлекторний принцип; принцип відображення; принцип зв'язку свідомості і діяльності; принцип детермінізму; принцип розвитку; принцип суспільної

обумовленості; принцип історизму; принцип єдності індивідуального і суспільного; принцип особистісного підходу;

в) найбільш упорядкована система принципів, що розроблена О.М.Ткаченком на основі повного, вичерпного їх набору, встановлення ієрархічних зв'язків між ними, опосередкованості центральною, інтегруючою категорією особистості. Узагальнюючи методологічні здобутки вітчизняної психології, О.М.Ткаченко уточнив та об'єднав у єдину систему основні принципи - принцип детермінізму, принцип відображення, принцип єдності психіки та діяльності, принцип розвитку психіки, системно-структурний принцип.

Принцип системності є визначним вкладом Б.Ф. Ломова в розвиток методології та теорії психологічної науки. Відповідно до даного принципу, явища розглядаються з точки зору цілого і володіють властивостями які неможливо вивести з його фрагментів або частин. Домінантою є логіка цілісності, синтезу, взаємопереходів та взаємовключень. Як загальнонаукова методологія системний підхід отримав розповсюдження у зв’язку з успіхами науково-технічної революції. Найбільш відома форма, названа Л. Берталанфі загальною теорією систем (АТС) і була орієнтована на пошуки універсальних закономірностей самоорганізуючих об’єктів та розв’язувала завдання інтеграції різнорідного наукового знання. Дослідників цікавили будова систем та механізми, що забезпечують їх існування тобто рівновага з середовищем. В багатьох психологічних теоріях використовується АТС, зокрема, при вивченні поведінки (Б. Скіннер), особистості (Г.Олпорт), процесів пізнання (У.Найсер), організації та динаміки соціальних груп та інших явищ. Окремо треба відзначити вагомий вклад вчених гештальтпсихології.

Необхідність розробки системного підходу диктувалася і особливостями пізнавальної ситуації, яка склалася в науці, йде мова про зниження рівня організованості психологічного знання. Предмет психології дробився на менші частини, кожна з яких наділялася самостійним статусом. Це робило майже неможливим співставлення результатів, отриманих різними методами і в різних понятійних контекстах, породжувало все нові і нові форми редукції (або еклектики. Стало питання про когерентність психологічної науки і можливостей реконструкції різнорідного знання в цілісну картину психічних явищ. Історія психологічної науки виступає як історія пошуку альтернатив атомістичній, відповідно асистемній точці зору на природу психіки та поведінки. Найбільш послідовно вона реалізувалася емпіричною психологією свідомості і класичним біхевіоризмом, які визначали вихідні елементи (відчуття, реакції), які об’єднуються зовнішніми зв’язками (асоціаціями). Наслідком такого підходу стало розповсюдження редукціонізму (фізіологічного, логічного, соціологічного, кібернетичного, інформаційного), небезпека втрати специфіки предмету психології та криза методологічних основ психологічної науки. Саме прийняття системного підходу у вітчизняній психології стало виходом з даної методологічної кризи. Починаючи з гештальтпсихології, критерії науковості все більше асоціюються не стільки з аналітичним, скільки з синтетичним цілісним підходом, який акумулює психічне в систему життєвих зв’язків та відносин людини зі світом, з однієї сторони, і підкреслює самостійність цілого відносно його складових – з іншого.

Ломов Б.Ф. розповсюдив системний підхід в галузь психологічної практики, що формулювався як єдність теорії, експерименту та практики. Теоретичні розробки виводять на експеримент, що дозволяє отримати додаткові дані та верифікувати гіпотези.